Судова практика у спорах між громадянами та військовими органами, зокрема територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), за останні роки сформувала низку сталих підходів, які мають принципове значення як для правозастосування, так і для захисту прав військовозобов’язаних. Аналіз рішень адміністративних судів свідчить про системні порушення з боку органів військового управління та водночас про чіткі межі судового захисту в таких категоріях справ.

Бронювання та відстрочка: відсутність дискреції у ТЦК

Однією з найбільш поширених категорій спорів є оскарження рішень і дій ТЦК та СП щодо призову осіб, які мають бронювання на період мобілізації. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заброньовані військовозобов’язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

У справі № 460/11911/24 Рівненський окружний адміністративний суд встановив, що призов особи, відстрочка якої була чинною і не скасованою, є протиправним. Суд прямо зазначив, що наявність бронювання виключає можливість призову до завершення строку дії відстрочки, а наказ про призов у такому випадку підлягає скасуванню.

Разом із тим суди послідовно наголошують: ТЦК та СП не наділені повноваженнями оцінювати правомірність бронювання. Цей підхід розвинув Київський окружний адміністративний суд у справі № 320/48158/24, зазначивши, що відстрочка у заброньованих осіб виникає з факту бронювання, підтвердженого наказом Мінекономіки, а не з рішення ТЦК. Центр комплектування в такому разі зобов’язаний лише забезпечити відповідний облік, а не вирішувати, чи «діє» відстрочка.

Межі судового захисту: незаконний призов ≠ автоматичне звільнення

Водночас судова практика чітко окреслила межі відновлення порушених прав. Навіть у разі встановлення протиправності призову, скасування наказу про призов не завжди призводить до звільнення з військової служби.

У справі № 460/11911/24 суд відмовив у задоволенні вимог про виключення позивача зі списків особового складу військової частини, зазначивши, що після видання наказу про зарахування до військової частини виникають нові правовідносини проходження військової служби. Законодавство не передбачає механізму «скасування служби» шляхом анулювання реалізованого наказу про призов.

Такий підхід корелює з позицією Верховного Суду, зокрема викладеною у постановах Великої Палати від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19 та від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, а також у рішенні Касаційного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, де наголошено, що визнання процедури мобілізації протиправною саме по собі не відновлює попереднього правового статусу особи.

Спеціальний військовий облік: похідний характер від бронювання

Окрему групу спорів становлять справи щодо непостановки заброньованих осіб на спеціальний військовий облік. Суди виходять з того, що перебування на спеціальному обліку є похідним наслідком бронювання, а не самостійною дискрецією ТЦК.

У справі № 320/48158/24 суд прямо вказав, що розмежування факту бронювання та спеціального військового обліку щодо однієї особи нівелює систему правового регулювання мобілізаційних відносин. ТЦК зобов’язані відокремлювати заброньованих осіб від інших військовозобов’язаних шляхом їх постановки на спеціальний облік, а не ігнорувати факт бронювання.

Процедурні порушення як самостійна підстава протиправності

Ще однією сталою тенденцією є визнання процедурних порушень самостійною підставою для незаконності дій ТЦК та СП. У справі № 320/4051/25 Білоцерківський міськрайонний суд зазначив, що вручення повістки без належної ідентифікації уповноваженої особи та без роз’яснення прав порушує встановлену законом процедуру, що тягне протиправність таких дій незалежно від змісту самої повістки.

Аналогічні підходи застосовуються і у справах щодо відмов у наданні відстрочок. Так, у справі № 380/23336/24 Львівський окружний адміністративний суд визнав протиправним рішення комісії ТЦК через формальний розгляд заяви та недослідження наданих документів. Суд підкреслив, що за правилами Порядку № 560 комісія зобов’язана активно перевіряти підстави для відстрочки, зокрема шляхом запитів до державних органів або використання публічних реєстрів.

Водночас у таких справах суди, як правило, не зобов’язують ТЦК одразу надати відстрочку, а вказують на належний спосіб захисту — повторний розгляд заяви з урахуванням правової позиції суду.

Узагальнення практики

Аналіз судових рішень дозволяє виокремити кілька ключових тенденцій: суди системно фіксують перевищення повноважень ТЦК та СП, визнають незаконними дії, вчинені з порушенням процедури або за наявності чинного бронювання, але водночас дотримуються принципу правової визначеності й не підміняють собою органи військового управління.

Для правників та військовозобов’язаних ця практика означає одне: ефективний захист можливий, але він потребує точного вибору способу захисту та своєчасної правової позиції, що враховує як матеріальні норми, так і сформовані межі судового контролю.