Період воєнного стану загострив питання законності дій територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Останні два роки команда військових адвокатів ASAP Lawyers спостерігає стрімке зростання кількості звернень, пов’язаних із безпідставним внесенням військовозобов’язаних до ЄДРПВР як порушників військового обліку, появою необґрунтованих позначок у додатку «Резерв+» та ініціюванням розшуку через поліцію без належної процесуальної бази. Багато громадян уперше дізнаються про це не з офіційних повідомлень, а випадково — під час перевірки застосунку або при контакті з поліцією. За цих умов саме судова практика стає головним інструментом відновлення порушених прав.

ASAP Lawyers супроводжує такі справи по всій Україні, і вже сформувалася низка рішень, які фактично окреслюють стандарти, обов’язкові до виконання для ТЦК та СП.

Найпоказовішими у цьому контексті є три окремі провадження, що демонструють принципову позицію окружних адміністративних судів: будь-яке втручання у права військовозобов’язаного можливе лише за наявності підтвердженого факту правопорушення та належно оформлених процесуальних документів.

Перша справа, №160/17110/25, стосувалася військовозобов’язаного з безстроковою інвалідністю III групи та висновком ВЛК про непридатність до військової служби у мирний та особливий періоди. Незважаючи на ці обставини, ТЦК вніс у реєстр інформацію про порушення військового обліку та ініціював його розшук через поліцію. Суд встановив, що такі дії порушують право особи на законний статус та суперечать нормам мобілізаційного законодавства, оскільки інвалідність, підтверджена медичними документами, а також висновок ВЛК автоматично визначають наявність відстрочки та унеможливлюють застосування будь-яких примусових заходів. Окремо суд наголосив, що відсутність доказів вручення повістки виключає можливість визнання «неявки» як підстави для внесення будь-яких записів до реєстрів. Рішенням суду дії ТЦК були визнані незаконними, а дані — вилучені з ЄДРПВР.

Друга справа, №643/6560/25, стала показовою щодо практики «поштових повісток», які нібито підтверджують оповіщення. У цьому випадку ТЦК обґрунтовував внесення даних про порушення тим, що лист з повісткою повернувся з Укрпошти з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Суд прямо зазначив: повернення кореспондента не є доказом доведення інформації до відома адресата. За відсутності підпису, оформленої електронної фіксації вручення або іншого підтвердження оповіщення, не може йтися про порушення військового обліку. Таким чином, суд визнав дії ТЦК протиправними, зобов’язав виключити дані з реєстру та повідомити поліцію про відсутність підстав для розшуку або приводу.

Третє провадження, справа №280/7295/25, продемонструвало ще один тип системної проблеми — появу в «Резерв+» позначок про розшук без будь-якої юридичної підстави. Військовозобов’язаний своєчасно оновив особисті дані, але через декілька тижнів виявив, що у додатку зазначено «розшукується ТЦК та СП за порушення правил військового обліку». Водночас не існувало ані протоколу про адміністративне правопорушення, ані постанови, ані доказів вручення повістки. ТЦК не зміг навіть підтвердити факт звернення до поліції. Суд встановив, що внесення до реєстру інформації про порушення можливе виключно за наявності належних документів, передбачених законодавством про ЄДРПВР. За відсутності таких документів будь-які записи про «розшук» є юридично нікчемними і підлягають негайному вилученню.

Сукупність цих трьох рішень демонструє чітку позицію судів: внутрішні припущення або технічні записи ТЦК не створюють правових наслідків. Правовий статус військовозобов’язаного формується виключно на основі закону, медичних документів, офіційно підтверджених рішень ВЛК, належно оформлених процесуальних документів і фактів, а не на власних оцінках посадових осіб ТЦК.

Ці прецеденти мають системне значення. Вони показують, що незаконні внесення до реєстрів, формування статусу «розшукуваного» та інші втручання у права військовозобов’язаних можуть бути успішно оскаржені в суді. Водночас вони формують стандарти, які мають бути застосовані у всіх аналогічних випадках: належне вручення повістки як обов’язкова умова; неприпустимість ігнорування інвалідності та висновків ВЛК; наявність протоколу або постанови як обов’язкова передумова для внесення інформації до ЄДРПВР; недопустимість будь-яких припущень або технічних позначок без належної юридичної форми.

Для військовозобов’язаних ці справи є важливим сигналом: кожну неправомірну дію ТЦК можна оскаржити, а суди готові захищати права громадян, якщо позиція аргументована і документально підтверджена. Для державних органів ці рішення є нагадуванням, що мобілізаційні процеси повинні відбуватися виключно в межах правового поля, а будь-яке відхилення тягне за собою юридичну відповідальність та обов’язок відновлення порушених прав особи.