Сімейні спори та встановлення так званих «нетипових» юридичних фактів дедалі частіше стають предметом судового розгляду у справах за участі військовослужбовців. Одним із ключових питань є вибір процесуальної форми розгляду справи — окремого чи позовного провадження.

Окреме провадження застосовується у випадках, коли:

• відсутній спір про право;

• встановлення факту породжує юридичні наслідки;

• закон не передбачає позасудового порядку його встановлення.

У таких справах суд не застосовує принцип змагальності у класичному розумінні, не обмежується межами заявлених вимог та може самостійно витребувати докази. Судова практика Верховного Суду підкреслює, що окреме провадження має спеціальну мету — підтвердження юридичного факту, який має значення для подальшої реалізації прав особи.

Встановлення факту самостійного виховання дитини

У судовій практиці відсутній гендерний підхід до таких заяв. Суд не виходить із презумпції переваги матері або батька.

Вирішальне значення мають фактичні обставини, зокрема:

• невиконання іншим із батьків своїх батьківських обов’язків;

• фактичне одноосібне утримання та виховання дитини.

Суди досліджують реальний стан сімейних відносин та встановлюють, чи дійсно один із батьків здійснює повне забезпечення потреб дитини.

Зупинення провадження у зв’язку з військовою службою

Цивільний процесуальний кодекс передбачає обов’язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи у складі Збройних Сил України. Однак сучасна судова практика формує більш гнучкий підхід до застосування цієї норми. Верховний Суд наголошує, що така процесуальна гарантія не може застосовуватися всупереч волі військовослужбовця. Якщо сторона наполягає на продовженні розгляду справи, автоматичне зупинення провадження може розглядатися як надмірний формалізм.

Таким чином ключовим фактором є волевиявлення самого військовослужбовця.

Військова частина як учасник судового процесу

У певних категоріях справ військова частина може виступати учасником судового процесу або ініціатором оскарження судових рішень. Це можливо у випадках, коли рішення суду безпосередньо впливає на виконання військовослужбовцем конституційного обов’язку щодо захисту держави.

Судова практика допускає можливість подання апеляційної скарги військовою частиною навіть у випадку, якщо вона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

Проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу

Особливе значення у справах за участю військовослужбовців має встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, зокрема у випадках загибелі військового.

Такий факт може встановлюватися судом залежно від мети звернення:

• для отримання спадщини;

• для призначення одноразової грошової допомоги;

• для отримання соціального статусу члена сім’ї;

• для призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Судова практика свідчить, що у кожному випадку суди оцінюють фактичні обставини спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність сімейних відносин.

«Нетипові» юридичні факти

У судовій практиці також виникають справи щодо встановлення так званих «нетипових» юридичних фактів, які мають значення для реалізації прав військовослужбовців або їхніх родин.

Серед них, зокрема:

• встановлення факту непридатності до військової служби;

• перебування на утриманні;

• проживання однією сім’єю;

• безвісна відсутність або смерть особи.

Такі справи потребують індивідуального підходу суду та детального дослідження обставин.

Окремою категорією є спори щодо дітей за позовами військовозобов’язаних або військовослужбовців. У таких справах суди додатково перевіряють, чи не використовується звернення до суду як спосіб уникнення виконання військового обов’язку. При цьому ключовим критерієм залишається баланс між інтересами дитини та публічним інтересом держави.

Практичне значення для військовослужбовців

Сімейні спори за участю військовослужбовців мають низку процесуальних та матеріально-правових особливостей, які потребують ретельного аналізу обставин справи та актуальної судової практики.

З огляду на це важливим є правильний вибір процесуального способу захисту прав, чітке формулювання вимог та належне обґрунтування юридичних фактів, що мають значення для реалізації соціальних і сімейних прав військових та їхніх родин.