Відсутність автомобілів, техніки або найманих водіїв не гарантує підприємству відсутності претензій з боку територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Судова практика 2026 року свідчить, що керівників юридичних осіб можуть притягнути до адміністративної відповідальності навіть тоді, коли підприємство не має жодного транспортного засобу та фактично не здійснює господарської діяльності. Водночас законність штрафу залежить не лише від факту неподання відомостей, а й від наявності вини, дотримання встановленої процедури та належного обґрунтування рішення ТЦК.

Підприємство не має власного автопарку, не займається перевезеннями, не використовує спеціальну техніку, а його директор переконаний, що військово-транспортний обов'язок такого бізнесу не стосується. Проте саме за неподання відомостей про транспорт керівник може отримати штраф у розмірі 34 000 грн, навіть якщо в документах підприємства немає жодного зареєстрованого автомобіля.

Подібні ситуації вже стали предметом судових спорів, у яких підприємці намагалися довести, що відсутність майна виключає необхідність подавати інформацію до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Однак у 2026 році апеляційні адміністративні суди сформували підхід, відповідно до якого підприємства повинні повідомляти ТЦК не лише про наявність транспортних засобів, а й про їх відсутність.

Для керівників юридичних осіб це означає необхідність переглянути звичний підхід до виконання військово-транспортного обов'язку, а для тих, хто вже отримав постанову про адміністративне правопорушення, — уважно проаналізувати обставини притягнення до відповідальності, оскільки судова практика містить і приклади успішного оскарження штрафів.

Що таке військово-транспортний обов'язок і на кого він поширюється

Правовою основою військово-транспортного обов'язку є стаття 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Його встановлено для забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань транспортними засобами і технікою на особливий період.

Відповідний обов'язок поширюється, зокрема, на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності. При цьому його виконання не обмежується безпосередньою передачею транспортних засобів військовим формуванням, а передбачає також ведення їх військового обліку, надання необхідної інформації та виконання інших організаційних заходів, визначених законодавством.

Порядок виконання військово-транспортного обов'язку встановлено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1921.

Відповідно до пункту 15 цього Положення керівники підприємств, установ та організацій щороку до 20 червня та 20 грудня подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки відомості про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на таких транспортних засобах і техніці.

Форму відповідної відомості наведено в додатку 1 до Положення № 1921.

На практиці керівники невеликих підприємств нерідко виходять із того, що такий обов'язок стосується переважно транспортних, будівельних, сільськогосподарських та інших компаній, які мають власні автомобілі або спеціалізовану техніку.

Однак положення законодавства та судова практика не дозволяють безумовно пов'язувати необхідність подання відомостей із наявністю в юридичної особи власного транспортного засобу.

Важливо також розмежовувати обов'язки підприємства та звичайної фізичної особи. Вимога пункту 15 Положення № 1921 щодо подання зазначеної відомості адресована керівникам підприємств, установ та організацій. Вона не встановлює аналогічного періодичного обов'язку для кожного громадянина, який володіє автомобілем, або для фізичних осіб — підприємців лише у зв'язку з їхнім підприємницьким статусом.

Немає автомобілів — звіт до ТЦК все одно необхідно подати: позиція апеляційного суду

Показовим прикладом застосування законодавства стала справа № 158/728/26, у якій Восьмий апеляційний адміністративний суд 15 квітня 2026 року розглянув спір щодо притягнення керівника підприємства до адміністративної відповідальності за неподання відомостей про транспортні засоби.

Обставини справи полягали в тому, що товариство, створене наприкінці 2025 року, не подало до ТЦК передбачену законодавством інформацію про транспортні засоби та техніку.

Керівник підприємства обґрунтовував свою позицію тим, що товариство не мало у власності або користуванні автомобілів, техніки чи іншого майна, не використовувало найману працю та фактично не здійснювало господарської діяльності.

На думку позивача, за відсутності транспортних засобів підприємство не мало об'єкта, про який необхідно звітувати, а отже, неподання відповідної інформації не могло розглядатися як порушення військово-транспортного обов'язку.

Однак суд відхилив зазначені аргументи.

Апеляційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність на підприємстві транспортних засобів не звільняє його керівника від виконання вимог пункту 15 Положення № 1921.

За таких обставин керівник повинен був у встановлений законодавством строк подати відомість із зазначенням інформації про відсутність транспортних засобів, техніки та громадян, які працюють на них.

Отже, суд виходив із того, що підприємство зобов'язане повідомити ТЦК про фактичний стан справ, навіть якщо всі показники відповідної відомості є нульовими.

Для бізнесу цей висновок має практичне значення: відсутність власного автопарку не варто розглядати як достатню підставу для ігнорування встановлених законодавством строків подання відомостей до ТЦК.

Не змінює ситуацію і той факт, що інформація про зареєстровані транспортні засоби може надходити до ТЦК від сервісних центрів МВС. Відповідний інформаційний обмін передбачений законодавством окремо та не замінює обов'язку керівника юридичної особи подавати відомості, встановлені пунктом 15 Положення № 1921.

Який штраф загрожує керівнику підприємства

За невиконання вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена адміністративна відповідальність за статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частина третя зазначеної статті встановлює відповідальність за вчинення відповідного порушення в особливий період.

Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань санкція передбачає штраф від 2 000 до 3 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить від 34 000 до 59 500 грн.

При цьому відповідальність за неподання відомостей про транспорт може бути покладена безпосередньо на керівника підприємства як на посадову особу, яка відповідно до законодавства повинна забезпечувати виконання відповідного обов'язку.

Проте встановлення факту несвоєчасного подання відомостей ще не означає, що накладення штрафу в кожному випадку буде правомірним.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно встановити всі обставини правопорушення, зокрема наявність відповідного обов'язку, факт його порушення, вину особи та дотримання процедури розгляду справи.

Особливого значення ці обставини набувають у ситуаціях, коли відомості не були подані через об'єктивні причини або коли ТЦК припустився порушень під час оформлення матеріалів.

Коли суд може скасувати штраф: справа директора, який переніс інфаркт

Інший підхід до оцінки обставин адміністративного правопорушення демонструє рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 7 квітня 2026 року у справі № 209/1196/26.

Директора товариства було оштрафовано на 34 000 грн за неподання до 20 грудня 2025 року відомостей про наявність транспортних засобів і техніки.

Керівник підприємства оскаржив постанову ТЦК, зазначивши, що починаючи з 2024 року він був єдиним працівником товариства та особисто виконував обов'язки, пов'язані з поданням відповідної документації.

У жовтні 2025 року директор переніс інфаркт, проходив стаціонарне та амбулаторне лікування, а також оперативне втручання. Через стан здоров'я він не зміг своєчасно подати відомості, проте після стабілізації стану 12 лютого 2026 року направив необхідну інформацію до ТЦК.

У судовому провадженні позивач надав медичні документи, які підтверджували обставини лікування, а також докази подання відповідних відомостей у попередні звітні періоди.

Суд дослідив ці обставини та звернув увагу на необхідність встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Водночас істотне значення для вирішення спору мали недоліки постанови ТЦК. Суд зазначив, що частина третя статті 210-1 КУпАП має бланкетний характер, а тому її застосування потребує належного визначення конкретних вимог законодавства, порушення яких інкримінується особі.

У постанові ТЦК було наведено посилання на пункт 15 Положення № 1921, однак, за оцінкою суду, не було належним чином визначено відповідні законодавчі положення, які встановлюють обов'язки особи та мають значення для правової кваліфікації її дій.

Оцінивши сукупність обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності притягнення директора до адміністративної відповідальності.

У результаті постанову про накладення штрафу в розмірі 34 000 грн було скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закрито.

Зазначене рішення не означає, що перебування керівника підприємства на лікарняному автоматично звільняє його від відповідальності за неподання відомостей до ТЦК.

Важливими є тривалість та характер захворювання, фактична можливість виконати відповідний обов'язок, наявність інших уповноважених працівників, дії особи після усунення об'єктивних перешкод та належне документальне підтвердження відповідних обставин.

Водночас ця справа демонструє, що судова перевірка законності штрафу не повинна обмежуватися встановленням факту пропущеного строку. Предметом оцінки мають бути також обставини неподання відомостей, наявність вини та законність рішення контролюючого органу.

Як підприємству уникнути штрафу за неподання транспортної звітності

Враховуючи законодавчі вимоги та сформовану судову практику, керівникам юридичних осіб доцільно заздалегідь організувати виконання військово-транспортного обов'язку, не очікуючи отримання окремого нагадування від ТЦК.

Насамперед необхідно перевірити наявність транспортних засобів і техніки, які перебувають у власності або користуванні підприємства, з'ясувати їх фактичний технічний стан та підготувати інформацію про працівників, які працюють на відповідних транспортних засобах.

При цьому варто враховувати не лише власні легкові або вантажні автомобілі, а й спеціальну, будівельну, сільськогосподарську та іншу техніку, якщо вона підпадає під вимоги військово-транспортного обліку.

Якщо транспортні засоби та техніка відсутні, рекомендуємо все одно подавати до відповідного ТЦК відомість за формою додатка 1 до Положення № 1921, зазначаючи в ній інформацію про відсутність відповідних об'єктів обліку та працівників, які на них працюють.

Доцільно також додати супровідний лист із зазначенням того, що станом на відповідну дату підприємство не має транспортних засобів і техніки, про які необхідно повідомити в межах військово-транспортного обов'язку.

Не менш важливо зберегти докази своєчасного подання документів.

Якщо відомість передається особисто, слід отримати відмітку про її прийняття на примірнику підприємства. У разі направлення документів поштовим зв'язком варто зберігати опис вкладення, підтвердження відправлення та інші документи, які дозволять встановити зміст і дату направлення кореспонденції.

Особливої уваги потребує дотримання строків подання відомостей.

Відповідно до пункту 15 Положення № 1921 інформацію необхідно подавати двічі на рік — до 20 червня та 20 грудня.

Оскільки 20 грудня 2026 року припадає на неділю, підприємствам доцільно забезпечити подання відповідних документів завчасно, не пізніше п'ятниці, 18 грудня 2026 року. Це дозволить уникнути можливих спорів щодо дотримання встановленого строку.

Окремо рекомендуємо визначити посадову особу, відповідальну за підготовку відповідної документації, та передбачити можливість виконання цих функцій у разі тимчасової відсутності керівника підприємства.

Відпустка, відрядження або тимчасова непрацездатність директора не повинні призводити до ситуації, коли подання обов'язкових відомостей фактично залежить виключно від його особистої присутності.

Що робити, якщо ТЦК уже наклав штраф

Отримання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не позбавляє керівника підприємства права на її оскарження.

Однак перш ніж звертатися до суду, необхідно проаналізувати не лише зміст постанови, а й усі матеріали адміністративного провадження, оскільки причини скасування штрафу можуть істотно відрізнятися залежно від конкретних обставин.

Передусім слід перевірити, чи довів ТЦК наявність усіх елементів адміністративного правопорушення.

Необхідно встановити, який саме обов'язок, на думку посадових осіб ТЦК, було порушено, коли виник строк його виконання, які дії або бездіяльність інкримінуються керівнику та якими доказами підтверджується факт відповідного порушення.

Якщо підприємство фактично подало відомості, але ТЦК не врахував їх отримання, важливими доказами можуть бути зареєстровані копії документів, поштові повідомлення, описи вкладення та інші підтвердження направлення звітності.

Якщо ж відомості були подані із запізненням, необхідно з'ясувати причини порушення строку та оцінити можливість їх належного документального підтвердження.

Зокрема, можуть мати значення документи про перебування на стаціонарному лікуванні, обставини, які об'єктивно унеможливлювали виконання відповідного обов'язку, та докази вжиття заходів для подання відомостей після усунення перешкод.

Окремої перевірки потребує дотримання ТЦК встановленої процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Статті 245, 251, 268, 280 та 283 КУпАП визначають вимоги щодо з'ясування обставин справи, доказування, забезпечення прав особи, яка притягається до відповідальності, та змісту постанови про адміністративне правопорушення.

Недотримання цих вимог може мати значення під час судового розгляду, особливо якщо допущені порушення вплинули на можливість особи реалізувати право на захист або не дозволяють встановити фактичні та правові підстави застосування адміністративного стягнення.

Крім того, необхідно перевіряти дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності. За статтею 38 КУпАП адміністративне стягнення за правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП та вчинене в особливий період, може бути накладене протягом трьох місяців із дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення.

Для оскарження постанови ТЦК у справі про адміністративне правопорушення застосовується спеціальний порядок адміністративного судочинства. Загальний строк звернення до суду з позовом про оскарження такої постанови становить 10 днів із дня ухвалення відповідного рішення. Тому після отримання постанови не варто відкладати правовий аналіз та підготовку документів.

Водночас необхідно враховувати, що не кожне формальне порушення процедури автоматично зумовлює скасування штрафу. Перспективи судового оскарження залежать від характеру допущених порушень, наявних доказів та їхнього впливу на законність прийнятого рішення.

Висновок: як бізнесу захистити себе від необґрунтованих штрафів

Судова практика 2026 року засвідчила, що відсутність транспортних засобів не варто розглядати як безумовне звільнення підприємства від обов'язку подавати відомості до ТЦК. Навіть юридичним особам, які не мають автомобілів, техніки та відповідних працівників, доцільно своєчасно направляти інформацію про відсутність таких об'єктів, аби уникнути можливих претензій щодо виконання військово-транспортного обов'язку.

Водночас наявність постанови про накладення штрафу ще не свідчить про беззаперечну законність притягнення керівника підприємства до адміністративної відповідальності. Якщо ТЦК не встановив належним чином обставини правопорушення, не врахував документально підтверджені об'єктивні перешкоди або допустив істотні процесуальні порушення, відповідне рішення може бути предметом судового оскарження.

Адвокати ASAP Lawyers рекомендують керівникам підприємств не ігнорувати обов'язкову транспортну звітність навіть за відсутності власних автомобілів, а в разі отримання штрафу — своєчасно перевіряти його законність та використовувати передбачені законодавством механізми захисту.