Питання отримання одноразової грошової допомоги (ОГД) у разі загибелі військовослужбовця залишається одним із найбільш чутливих у сфері соціального захисту під час воєнного стану. Попри формальну визначеність норм, на практиці саме коло отримувачів, порядок виплати та способи судового захисту найчастіше стають предметом спорів із Міністерством оборони України та іншими уповноваженими органами.

Юристи ASAP Lawyers, аналізуючи актуальну судову практику Верховного Суду, фіксують сталу тенденцію: держава дедалі частіше програє справи через формальний підхід до прав членів сімей загиблих військових.

Хто має право на одноразову грошову допомогу

Ключовим нормативним актом залишається постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Вона передбачає виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн у разі загибелі військовослужбовця або смерті внаслідок поранення, отриманого під час захисту України, участі в бойових діях або забезпеченні заходів національної безпеки, у тому числі на тимчасово окупованих територіях чи безпосередньо в районах бойових дій.

Водночас вирішальне значення має Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає коло осіб, що вважаються членами сім’ї загиблого. До них належать діти (у тому числі усиновлені та зачаті за життя військовослужбовця і народжені після його смерті), вдова або вдівець, батьки, а також інші особи — за наявності визначених законом умов.

Окремо закон закріплює важливу гарантію: незалежно від змісту особистого розпорядження військовослужбовця, малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки зберігають право щонайменше на 50 % частки, яка належала б їм у разі відсутності такого розпорядження.

Цей підхід неодноразово підтверджувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 5 листопада 2025 року у справі № 644/1574/23 та від 25 вересня 2025 року у справі № 464/5152/23.

Чому виникають судові спори і як суди стають на бік сімей

На практиці судові спори найчастіше виникають через відмову у призначенні ОГД або її нарахування в меншому розмірі. Причина — вузьке тлумачення органами влади кола осіб, які мають право на допомогу, або моменту виникнення такого права.

Найбільш показовою є категорія справ щодо дітей, зачатих за життя військовослужбовця, але народжених після його загибелі. Міністерство оборони системно відмовляло у виплатах, посилаючись на відсутність факту народження на момент смерті батька. Верховний Суд послідовно визнав такий підхід протиправним.

У постанові від 26 травня 2025 року у справі № 160/30873/23 Суд прямо зазначив: право дитини на одноразову грошову допомогу не може залежати від дати її народження, якщо вона була зачата за життя загиблого військовослужбовця. Аналогічні правові висновки викладені у справах № 280/2822/23 та № 440/6725/23, де підкреслено рівність прав усіх дітей незалежно від часу їх народження та неприпустимість звуження соціальних гарантій.

Ці рішення формують стабільну практику, яку сьогодні активно використовують адвокати ASAP Lawyers у спорах з органами державної влади.

Який спосіб судового захисту обрати

Правильний вибір юрисдикції та способу захисту має вирішальне значення. Якщо спір виникає з Міністерством оборони України, ТЦК або відповідною комісією, йдеться про публічно-правові відносини, а отже — адміністративне судочинство.

У таких справах суд не підміняє собою орган влади і не втручається у дискрецію, але перевіряє рішення на відповідність принципам законності, обґрунтованості та пропорційності. Саме тому у багатьох випадках належним способом захисту є зобов’язання органу повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки суду, а не пряме стягнення коштів. Цей підхід підтверджено, зокрема, рішенням у справі № 560/5126/25 від 27 листопада 2025 року.

Водночас, якщо необхідно встановити юридичний факт — наприклад, проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу чи наявність родинних зв’язків, — такі вимоги належать до цивільної юрисдикції і не можуть поєднуватися з адміністративними спорами. Цю позицію остаточно закріпила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.