Обшук залишається однією з найбільш чутливих слідчих дій, адже прямо втручається у приватне життя особи. Саме тому стаття 30 Конституції України, статті 233–236 КПК України та практика ЄСПЛ формують систему підвищених гарантій. Водночас судова практика останніх років демонструє тенденцію до їх поступового розмивання — через розширене тлумачення винятків, спрощений підхід до підстав проникнення та поблажливе ставлення до процесуальних порушень сторони обвинувачення.

Проблема полягає не лише у самому факті обшуку, а в тому, як розширюються межі дозволеного. І саме тут ключове значення має не загальна правова позиція, а робота з деталями, у яких і проявляються типові порушення.

Підміна обшуку оглядом

Найпоширенішою практикою залишається підміна обшуку оглядом місця події. Формально складається протокол огляду, але фактично відбувається пошук і вилучення речей.

Верховний Суд у своїй практиці чітко наголошує: значення має не назва дії, а її зміст. Якщо відбувався саме пошук, а не фіксація обстановки, такі докази можуть визнаватися недопустимими (постанови ККС ВС від 07.07.2022 у справі № 333/1314/20, від 09.05.2023 у справі № 761/11704/18-к).

Аналогічний підхід застосовується і до особистих обшуків під виглядом огляду. Перевірка кишень чи речей без належної процесуальної процедури вже виходить за межі закону (постанови ККС ВС від 31.01.2023 у справі № 761/34884/15-к, від 03.06.2024 у справі № 759/5346/20).

«Невідкладність» як універсальне виправдання

Частина 3 статті 233 КПК України дозволяє проникнення без ухвали суду лише у виняткових випадках. Проте на практиці ця норма дедалі частіше використовується як універсальне виправдання.

Верховний Суд допускає розширене тлумачення невідкладності, зокрема у випадках загрози втрати доказів (постанова ККС ВС від 20.06.2024 у справі № 502/945/18; постанова ОП ККС ВС від 07.10.2024 у справі № 466/525/22). Саме це створює найбільший ризик: межа між реальною загрозою і звичайним припущенням фактично стирається.

ЄСПЛ у справі Dubovych v. Ukraine прямо вказав, що обшук, санкціонований на підставі недостовірних матеріалів, не може вважатися таким, що здійснений «згідно із законом».

«Добровільна згода», яка не є добровільною

Верховний Суд визнає можливість проведення обшуку за добровільною згодою володільця (постанови від 17.03.2021 у справі № 281/422/18, від 19.01.2022 у справі № 569/14405/14-к). Але на практиці ця згода часто перетворюється на формальність.

Відсутність заперечення подається як згода, підпис — як підтвердження добровільності, а сам факт психологічного тиску взагалі ігнорується. Саме тому суд оцінює не документ, а обставини його підписання (постанова ККС ВС від 07.12.2022 у справі № 206/3379/18).

Вихід за межі ухвали і «універсальні» вилучення

Ще одним типовим порушенням є використання ухвали як фактично необмеженого дозволу на вилучення будь-якого майна.

Судова практика вже формує підхід: обшук має проводитися виключно в межах своєї мети. Вилучення речей «на майбутнє» або для потенційної конфіскації не відповідає суті цієї слідчої дії. ЄСПЛ також розглядає надмірне вилучення як непропорційне втручання (справи Bagiyeva v. Ukraine, Voykin and Others v. Ukraine).

Право на захист — не формальність

Недопуск адвоката або затягування його допуску залишається системною проблемою. При цьому саме такі порушення часто стають ключовими при подальшому оскарженні допустимості доказів.

Критично важливо фіксувати всі обставини одразу — у протоколі або власними засобами. Інакше сторона обвинувачення в подальшому посилатиметься на відсутність заперечень.

Відеофіксація і реальність

Сам факт відеозапису не гарантує законність. Камера може не охоплювати ключові дії, а поняті — бути формально присутніми.

Тому питання завжди одне: що саме зафіксовано і чи можна це використати як доказ.

Право на власну фіксацію

Частина 1 статті 107 КПК прямо гарантує стороні захисту право на відеофіксацію. Спроби її заборонити або вилучити носії є прямим порушенням права на захист і можуть мати окремі правові наслідки.

Обшуки в адвокатів: підвищені ризики і практичний досвід

Обшуки в адвокатів — це окрема категорія, яка виходить далеко за межі індивідуального провадження, адже зачіпає саму основу адвокатської діяльності — конфіденційність і довіру.

Практика ЄСПЛ (справи Golovan v. Ukraine, Smirnov v. Russia, Wieser and Bicos Beteiligungen GmbH v. Austria та інші) прямо вимагає спеціальних гарантій, які реально унеможливлюють доступ до адвокатської таємниці, а не лише формально її декларують.

Особливо гостро проблема проявляється у роботі з цифровими носіями, коли без належного фільтрування копіюється весь обсяг інформації, включно з даними, які не мають жодного відношення до предмета розслідування.

Водночас тут є ще один важливий аспект, який принципово відрізняє підхід платформи ASAP Lawyers.

Майже всі адвокати платформи одночасно є членами Комітету захисту гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Київської області. Це означає, що для них обшуки — не теоретична категорія і не рідкісна практика, а регулярна робота, яка відбувається фактично щотижня. Саме в межах цієї діяльності напрацьовуються не лише правові позиції, а й реальні алгоритми поведінки під час обшуку, які більшість адвокатів знають лише з теорії.

Фактично йдеться про досвід «з поля», який дозволяє не просто реагувати на порушення, а передбачати їх і діяти на випередження.

Висновок

Сучасна проблема обшуків полягає не лише в їх кількості, а в поступовому розширенні винятків, які законом передбачені як виключення.

Підміна обшуку оглядом, зловживання «невідкладністю», маніпуляції зі згодою, вихід за межі ухвали, надмірне вилучення, недопуск адвоката та обмеження фіксації — це не окремі помилки, а системний ланцюг порушень.

І саме вміння побачити цей ланцюг, зафіксувати його та правильно використати у подальшому захисті визначає результат справи.