У 2026 році в Україні продовжується дія правового режиму загальної мобілізації, однак законодавство зберігає чітку конструкцію винятків, серед яких ключове місце займають особи з інвалідністю, для яких передбачено спеціальний режим звільнення від призову, що прямо випливає з положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Норма є однозначною: особи з інвалідністю, незалежно від встановленої групи, не підлягають примусовій мобілізації, а отже, не можуть бути призвані до лав Збройних сил України без власного волевиявлення, при цьому єдиним винятком залишається добровільне укладення контракту, що на практиці найчастіше стосується осіб із третьою групою інвалідності, які за станом здоров’я можуть виконувати окремі функції.

Водночас практичне застосування цієї норми суттєво відрізняється від її формального змісту, оскільки право на відстрочку не реалізується автоматично і потребує належного підтвердження, що фактично створює ризик виникнення ситуацій, коли особа, яка має встановлену інвалідність, опиняється у процедурі мобілізації виключно через відсутність актуальних даних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

Саме на цьому етапі виникає найбільша кількість конфліктних кейсів: якщо особа не звернулася до ТЦК та СП або не подала документів, що підтверджують її статус, інформація про інвалідність може бути відсутня в облікових даних, що, у свою чергу, не виключає направлення повістки, і лише після належного підтвердження статусу питання вирішується індивідуально, вже в межах конкретного адміністративного чи навіть судового процесу.

Окремий блок ризиків пов’язаний із процедурою підтвердження інвалідності, оскільки значна частина рішень медико-соціальних експертних комісій, особливо щодо третьої групи, має строковий характер і підлягає регулярному перегляду, що означає необхідність повторного проходження медичного огляду через визначені проміжки часу, як правило, від шести до дванадцяти місяців.

У випадку, якщо за результатами такого перегляду буде встановлено покращення стану здоров’я і відсутність підстав для збереження статусу інвалідності, відповідний статус скасовується, а особа автоматично переходить у загальну категорію військовозобов’язаних, що вже створює правові підстави для її мобілізації на загальних умовах, і в цій конструкції принципово важливо розуміти, що мова йде не про призов особи з інвалідністю, а про зміну її правового статусу.

Разом із тим законодавство зберігає для осіб з інвалідністю низку важливих гарантій, зокрема право на виїзд за межі України під час дії воєнного стану за наявності документів, що підтверджують відповідний статус, що застосовується незалежно від групи інвалідності, а також можливість добровільної участі у військовій службі на контрактній основі.

Окремо слід враховувати і ситуації, коли інвалідність встановлюється вже під час проходження військової служби, оскільки в такому випадку військовослужбовець набуває право на звільнення за станом здоров’я, що реалізується через подання рапорту та проходження встановленої процедури, включно з висновками військово-лікарської комісії.

Таким чином, правове регулювання у цій сфері є формально чітким, однак його практична реалізація безпосередньо залежить від належного оформлення документів, своєчасного підтвердження статусу та коректної взаємодії з ТЦК та СП, що робить юридичний супровід у таких питаннях не просто бажаним, а необхідним інструментом захисту прав.