В умовах воєнного стану питання мобілізації в Україні набуває особливої ваги. Згідно з даними Офісу Генерального прокурора, з початку повномасштабного вторгнення правоохоронні органи розпочали майже 11 300 кримінальних проваджень за статтею 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову за мобілізацією) та статтею 337 КК України (порушення військового обліку). Значна частина таких справ уже була передана до судів, однак підходи до покарання залишаються різними: від реальних термінів позбавлення волі до умовних вироків чи навіть виправдань.

Сьогодні судова практика стає більш усталеною: Верховний Суд активно формує правові орієнтири, наголошуючи на тому, що обов’язок захисту Батьківщини є конституційним і не може тлумачитися інакше.

Відмова від мобілізації за релігійними переконаннями

Довгий час дискусійним було питання: чи може військовозобов’язаний відмовитися від мобілізації, посилаючись на релігійні переконання, та чи дозволена в умовах війни альтернативна служба?

• Практика місцевих судів показувала різні підходи. Наприклад, Кодимський районний суд Одеської області у справі №503/1157/24 (2024 рік) детально перевіряв щирість релігійних переконань обвинуваченого. Суд звернув увагу навіть на те, що той не зміг прочитати «Отче наш» чи назвати десять заповідей. Як наслідок, було призначено три роки позбавлення волі.

• Остаточну позицію сформулював Верховний Суд у справі №573/406/24 (рішення від 15 квітня 2025 року). Суд підтвердив: альтернативна служба можлива лише у мирний час. Під час мобілізації всі громадяни, незалежно від віросповідання, зобов’язані виконувати обов’язок щодо захисту держави. Спроби відмови з релігійних мотивів розцінюються як ухилення від мобілізації і тягнуть за собою реальні строки ув’язнення.

Таким чином, посилання на віру більше не може бути підставою для уникнення військової служби у період воєнного стану.

Відмова через страх брати участь у бойових діях

Ще одна поширена категорія справ – ухилення від мобілізації через страх смерті, вбивства чи участі у війні.

• У справі №585/3430/23 (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2025 року) обвинувачений прямо визнав свою боязнь війни. Він був внутрішньо переміщеною особою, доглядав за родичами похилого віку, мав позитивні характеристики. Суд першої інстанції призначив йому три роки позбавлення волі, однак звільнив від відбування з іспитовим строком. Апеляційна інстанція змінила вирок на обмеження волі з випробувальним строком, і Верховний Суд залишив це рішення без змін.

• Водночас подібні випадки є винятком. Після постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №641/1067/23 суди першої інстанції здебільшого почали призначати реальні терміни ув’язнення без застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням). Такий підхід аргументується тим, що умовні вироки створюють у суспільства відчуття безкарності під час війни.

Наприклад, Соснівський районний суд м. Черкаси призначив обвинуваченому три роки позбавлення волі, незважаючи на те, що причиною відмови від мобілізації було прохання дружини залишитися вдома. Суд прямо послався на позицію Верховного Суду, підкресливши суспільну небезпечність таких дій.

Тенденції судової практики

1. Релігійні переконання – не є підставою для відмови від мобілізації у воєнний час. Верховний Суд чітко закріпив цю позицію.

2. Страх війни та психологічні мотиви – не звільняють від відповідальності, однак у поодиноких випадках можуть призвести до умовного вироку.

3. Загальна тенденція – суди все частіше призначають реальні терміни позбавлення волі, аби уникнути ефекту «безкарності».

Висновки

Судова практика останніх років демонструє жорсткий підхід до ухилення від мобілізації. Верховний Суд формує єдину лінію:

• виконання військового обов’язку у період війни – це не лише правова норма, а й питання національної безпеки;

• звільнення від покарання чи умовні вироки є винятковими, а не типовими рішеннями.

Таким чином, кожному військовозобов’язаному слід усвідомлювати: ухилення від мобілізації в умовах воєнного стану майже гарантовано призведе до кримінальної відповідальності та реального терміну ув’язнення.